Медіаосвіта всім!

Урок медіаосвіти від студенток Запорізького національного університету пройшов у спеціалізованій школі з поглибленним вивченням іноземних мов номер сім. Аудиторія 9=х класів прослухала лекцію на тему «Українського медіапростору», Розглядалися питання про роль телебачення у житті кожної людини, як зміняться медіа через кілька років і кто є власниками телеканалів, а також який контент має кожен канал. Опираючись на цікаві факти та оперуюючи презентацією з багатьма цікавими картинками ми змогли привернути увагу дітей до медіа. Також, зазделегідь, вони самі підготували завдання про різні передачі на різних телеканалах і випуски новин і з радістю допомогали нам зрозуміти інформаційний контент каналів.За допомогою гри ми змогли пояснити, як правильно подавати новини та що медіа повинні висвітлювати у першу чергу.Також, ми розповіли, що таке пропаганда і як можна відрізнити її від звичайного сюжету. Родзинкою уроку була розповідь про  те, чому телеканали багато чого не можуть сказати уголос.

 

Нову, пізнавальну  і цікаву інформацію дізналися школярі. Вони залишилися задоволеними після нашої лекції і задавали багато питань.Для них це був не просто урок –а можливість поринути у справжній світ журналістики та медіа. 


Комментариев: 2

Поетичний перфоменс : мікс експресії та джазу!

До Запорізького національного університету завістав відомий український письменник і суспільний діяч Юрій  Андрухович. У рамках всейкраїнського туру «Атлас Екстремо», разом із польським музичним гуртом «Карбідо» він дав свій концерт у 8 корпусі імені Дробязко .

Програму митці побудували у формі подорожі містами різних країн світу та звичайно України. Кожна зупинка-місто супроводжувалася верлібром Андруховича. А розпочали музиканти з Берліну. Далі просувалися західніше і потрапили до Антверпена. Наступна зупинка Лондон і так по містах по мітах, не зупиняючись на коліях, потягах та літаках.А потім був і величний Нью-Йорк, і звичайно ж кремезна Москва. 

Зовсім скоро гості феєрії опинилися в Києві. А далі, усього ніч і ви потягом у Львові. Андрухович зі своєю командою залучать вас у вир подорожі та гарно підібраних слів та звуків. Шлях закінчується у Польщі, а  саме у Вроцлаві та Варшаві. Чому ж не у Запоріжжі?

Наприкінці концерту усі бажаючі мали змогу придбати унікальний альбом за 50 грн.

Комментариев: 0

Китай у Запоріжжі

У Запоріжжі пройшла міжнародна виставка худодніх робіт «Мистецтво Чжень Шань Жень -Україна».

У експозицію виставки включені репродукції 15 митців з США, Канади, Таіланду, Тайваню та Японії, всього 40 картин.  Більшість картин -оригіналів виконано олією на полотні в стилі «Нью Ренесанс», кілька творів — тушшю на шовку і папері в традиційному китайскому стилі.

Сюжети картин свідчать про пошуки справжнього призначення людського життя, про витоки добра і зла. Твори тут не просто картини -це інструмент, за допомогою якого художник висловлює свою правду.

Залежно від внутрішнього стану художника, живопис наповнюється силою, здатною пробудити у людині ії добру чи погану сторону. Саме тому внутрішній зміст картин -це заклик, імпульс до співчуття, терпіння, прагнення до краси людської душі, що робить ці твори мистецтва дуже цінними.

Авторів цих робіт об*єднує спільна ідея -за допомогою мистецтсва показати як прекрасне життя, якщо наслідувати ії високим ідеалам -Астині, Доброті та Терпінню. Як повна протилежність цьому -у картинах зображується жорстокі переслідування послідовників Фалуньгу, яке розгорнув комуністичний режим Китаю у 1999 році.

Невигадані герої картин, що відстоюють ідеали і прагнуть справедливості, вражають своєю силою та стійкістю духу.

Інтер*єр виставки зроблений у китайскому стилі: лілії, взерунки та портрети заменитих китайців.  

Комментариев: 0

Сабантуй – це завжди весело!

У Запоріжжі пройшло свято врожаю «Сабантуй», що приурочено до Дня міста. Сабантуй – це старе та веселе свято тюркських народів. В народі кажуть: «Де татарин, там й сабантуй». Благословив захід Мохамед Мамона, представник татарської общини міста. 

Перед глядачами виступив кримсько- татарський народний ансамбль пісні й танцю «Гюзель кирим» під керівництвом Єльміри Шабанової з міста Мелітополь. Також своє вітання у формі пісні висловила голова запорізького клубу міжнаціонального об'єднання Олександра Лавриченко.  

Газдинею  цього свята стала голова запорізького центру татарської культури «Алтир Ай» Рахіма Ханум. «Ми любимо цю землю, ми ростимо тут своїх дітей, ми віддаємо цьому краю свій труд. Тому ми хочемо разом із вами розділити нашу радість. Радість від приходу осені, розділити свято врожаю» — говорить Рахіма. 

Було запрошено багато гостей, в тому числі й представники адміністрації, почесні громадяни міста. Ці сцени прочитали вітання з листа Президента Татарстану Рустама Минниханова. 

Також на площі Маяковського був великий ярмарок ручних товарів, від книжок до тканей та одягу. Фірмовою стравою – шурпою та пловом, пригощали татарські кулінари. 

А ще тиждень тому на цій площі збирались представники польської общини. Цікаво, який народ, що мешкає у Запоріжжі буде наступним?

Комментариев: 0

Усім кіно!

11 вересня у концертному залі імені Олександра Довженко пройшло закриття вітчизняного фестивалю кіно «Запорізька синерама». Серед 53 стрічок, представлених на конкурсі, запорізьких виявилося усього 5. Дуже багато робіт прийшло з Євпаторії, звідти ж найменший режисер — йому всього 13, а оператору — 15. Вони зняли картину «Мир», що отримала нагороду «Кращий фільм знятий дітьми». На перегляд конкурсних кінофільмів журі знадобилося 2 дні.

 

До команди журі були запрошені: кіно- й телережисер Євгеній Березняк, заслужений  артист України Віктор Гончаров, режисер обласного академічного музикально-драматичного театра імені Магара Віктор Попов, кінорежисер та сценарист Антон Жадько, Сергій Андрієнко,  кіно й телесценарист Олег Зима. 

 

З днем українського кіно привітав запоріжців мер міста Олександр Сін. Після цього він перейшов до нагородження. 

 

Картину «Два дні в Єловайську» отримало приз глядацьких симпатій та нагороду «Кращий патріотичний фільм» режисера Руслана Ганушака. 

Кращий документальний фільм «Катилан» режисера Олега Филипенко, кращий духовний фільм «Школа» режисера Тетяни Степко, кращий соціальний фільм «Світ не для дітей» 16ти річного режисера Єгора Джулая. 

Гран прі фестивалю зайняв фільм «Жилець» режисера Анастасії Матешко з міста Київ. 

Комментариев: 0

Усім кіно!

11 вересня у концертному залі імені Олександра Довженко пройшло закриття вітчизняного фестивалю кіно «Запорізька синерама». Серед 53 стрічок, представлених на конкурсі, запорізьких виявилося усього 5. Дуже багато робіт прийшло з Євпаторії, звідти ж найменший режисер — йому всього 13, а оператору — 15. Вони зняли картину «Мир», що отримала нагороду «Кращий фільм знятий дітьми». На перегляд конкурсних кінофільмів журі знадобилося 2 дні.

 

До команди журі були запрошені: кіно- й телережисер Євгеній Березняк, заслужений  артист України Віктор Гончаров, режисер обласного академічного музикально-драматичного театра імені Магара Віктор Попов, кінорежисер та сценарист Антон Жадько, Сергій Андрієнко,  кіно й телесценарист Олег Зима. 

 

З днем українського кіно привітав запоріжців мер міста Олександр Сін. Після цього він перейшов до нагородження. 

 

Картину «Два дні в Єловайську» отримало приз глядацьких симпатій та нагороду «Кращий патріотичний фільм» режисера Руслана Ганушака. 

Кращий документальний фільм «Катилан» режисера Олега Филипенко, кращий духовний фільм «Школа» режисера Тетяни Степко, кращий соціальний фільм «Світ не для дітей» 16ти річного режисера Єгора Джулая. 

Гран прі фестивалю зайняв фільм «Жилець» режисера Анастасії Матешко з міста Київ. 

Комментариев: 0

"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі.У 1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко.Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї і матері.У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Вона надовго запам'яталася ровесникам і навіть вже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність допитливого дівчатка-підлітка, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами.У 1946 р. були опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер педагогічний університет ім. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958 р., згодом — збірка «Мандрівки серця» (1961 р.).У 1962 р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бутинадрукованими.Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року, до появи збірки «Над берегами вічної ріки». Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала «в шухляду». Це тоді були написані й «Берестечко», і «Маруся Чурай», і вірші, що склали книжки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». У 1963 р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму «Перевірте свої годинники».На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п'ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема і в історії української літератури взагалі. Але і тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своєпоетичне слово.1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 р. у діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.У 1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», у 1980 р. — збірка «Неповторність», у 1987 р. — збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У1989 р. побачила світ збірка «Вибране».За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко своєю найвищою відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» й окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999 р. в національному університеті «Києво-Могилянська академія». У 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за «шістдесятників», вона стала їхньою «предтечею», однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії. Вихід книжки .«Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією. І не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких проступає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів. «Вічна ріка» — вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, «вічна ріка» — це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати.У книжці «Над берегами вічної ріки», а далі й у наступних перед читачем широко розкривається національна історія («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянський триптих», драматична поема «Дума про братів неазовських»).Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.Дочка Ліни Василівни Оксана Пахльовська — літературознавець, автор статей про літературу Італії, перекладачка багатьох італійських та іспанських поетів.Ліна Костенко стала почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», її обожнюють студенти і з трепетом ходять на її лекції, пишаючись тим, що можуть слухати «тирана» українського слова. Вона є почесним доктором Чернівецького національного університету.

     
 

Комментариев: 0

25 кращих висловів Ернеста Хемінгуея

Ернест Хемінгуей прославився завдяки своїм романам і численним розповідям — з одного боку, і свого життя, повної пригод і несподіванок, — з іншого. Його стиль, короткий і насичений, значно вплинув на літературу XX століття. Цього року виповнилося 115 років від дня народження цього великого письменника.

 Головні цитати Ернеста Хемінгуея, які багато розкажуть нам про самих себе:

 

«Всі люди на світі діляться на дві категорії. З першими легко, як легко і без них. З другими дуже складно, але жити без них неможливо зовсім ».

«Писати насправді дуже просто. Ти просто сідаєш перед друкарською машинкою і починаєш спливати кров'ю ».

«Найрідше в житті я зустрічав розумних людей, які були б ще й щасливі».

«Війна, яка б вона не була необхідна і справедлива, завжди злочин».

«Ніколи не вирушайте в подорож з тими, кого не любите».

«Більшість людей ніколи не чують один одного».

«Я п'ю, щоб оточуючі мене люди ставали цікавіше».

«У колишні дні часто писали про те, як солодко і прекрасно померти за батьківщину. Але в сучасних війнах немає нічого солодкого і прекрасного. Ти помреш як собака без всякої на те причини ».

«Найогидніше слово на світі -« пенсія ».

«Люди з віком не розумнішають. Вони просто стають обережніше ».

«Той, хто хизується ерудицією або вченістю, не має ні того, ні іншого».

«Переїжджаючи з одного місця в інше, ви все одно не можете втекти від себе».

«Якщо ви перестали робити якісь речі просто для задоволення, вважайте, що ви більше не живете».

«Якщо двоє люблять один одного, це не може скінчитися щасливо».

«На світі так багато жінок, з якими можна переспати, і так мало жінок, з якими можна поговорити».

«Якщо вам хочеться позбутися якоїсь думки, запишіть її».

«Найкраща можливість дізнатися, чи можеш ти довіряти людині, — довіритися йому».

«Будь-яка боягузтво походить від нелюбові».

«У Достоєвського є речі, яким віриш і яким не віриш, але є й такі правдиві, що, читаючи їх, відчуваєш, як змінюєшся сам».

«Все сентиментальні люди дуже жорстокі».

«По-справжньому хоробрим людям нема чого битися на дуелі, але це постійно роблять багато труси, щоб запевнити себе у власній хоробрості».

«Якщо вас щось ранить, значить, вам не все одно».

«Кращі люди на Землі вміють відчувати красу, мають сміливість ризикувати і сили говорити правду. І саме ці позитивні якості роблять їх дуже вразливими. Саме тому кращі люди часто зруйновані зсередини ».

«Ми всі зламані. І саме в місцях надломів ми часто найсильніше ».

«Секрет успіху простий: ніколи не падайте духом. Ніколи не падайте духом. Ніколи не падайте духом на людях ».

Комментариев: 0

Іван Драч.Самобутність, індивідуальна неповторність таланту.

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936  в с. Теліжинці Тетіївського району на Київщині. Закінчив у Тетієві середню школу й одразу почав викладати російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвенячого. Потім працював інструктором райкому комсомолу, служив в армії. Перший вірш поета з’являється у періодиці ще в 1951 р. У 1958р. вступає на філологічний факультет Київського університету ім… Шевченка (виключений через творчі та політичні погляди). Відновився лише на заочній формі. Залишивши навчання, І. Драч працює в «Літературній Україні», куди йому допоміг улаштуватися Павло Загребельний. 1962 р. виходить збірка «Соняшник» — перша збірка поета. У 1964р. здобуває фах кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві, працює в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. Довженка. 1965 рік — видання другої збірки «Протуберанці серця». У середині 80-х років XX ст. І. Драча було обрано до правління Київської організації Спілки письменників України, потім головою правління. Значного резонансу набули драматичні поеми  Драча «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» та «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми», 1982 р.). І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970 р.), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори — у збірці «Київський оберіг». 1983 р.). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики. У 1976 р. отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона». У 1983 р. — Державну премію СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою «Зеленые врата». У 1989р. став першим головою Народного руху України, тричі обирався депутатом Верховної ради. Нині очолює громадську організацію Конгрес української інтелігенції. У 2006р. удостоєний звання Героя України. Творчість Драча: —         поема «Ніж у сонці» 1961р. —         перша збірка «Соняшник» 1962р. —         збірка «Протурберанці сонця» 1965р. —         збірка «Балади буднів» 1967р. —         кіноповість «Іду до тебе» 1970р. —         збірка «До джерел» 1972р. —         збірка «Корінь і крона» 1974р. —         книжка «Сонячний фенікс» 1978р. —         збірка «Теліжинці» 1985р. —         сценарій «Криниця спраглих» —         поема-мозаїка «Чорнобильська мадонна» 1986р. —         збірка «Храм сонця» 1988р. —         збірка «Лист калини» 1990р. —         збірка «Вогонь з попелу» 1995р. —         збірка «Сізіфів меч: вірші дев’яностих» 1999р. —         збірка «Анатомія блискавки» 2002р. —         збірка «Сонце моє» 2010р.
Індивідуальний стиль Івана Драча є настільки оригінальним та самобутнім, що його не можна сплутати ні з яким іншим, його поезія вражає напрочуд незвичайними образами. Творчий доробок поета відрізняється невтомними пошуками нового. Органічним для Івана Драча є звернення до жанру балади, де метафорично змінюється реалістична конкретика. Але він переосмислив її, замінивши неймовірну епічність та надзвичайний героїзм фольклорними образами-символами.
Дослідник творчості І. Драча М. Ільницький завважує: «Здається, саме в такому способі знаходити грані зчеплення віддалених понять і явищ, викрешувати з них іскри великої смислової й емоційної насиченості» — характерні риси його поетичного стилю.
 

 

Комментариев: 0

нікому невідомий демобілізований солдат Норман Мейлер та його сенсації

Перший роман нікому невідомого тоді демобілізованого солдата Мейлера «Голі мертві» побачив світ 1948 р. й одразу стала сенсацією. Кращим розповіддю про війну назвали цієї книжки А. Кейзин, Д. Людвіг. Тут зображено одне із можливих епізодів Другої світової війни — взяття американцями окупованого японцями тихоокеанського острова. І операцію, та учасників, і атмосфера зображено надзвичайно реалістично. До того ж, користуючись технікою Дж. Дос Пассоса (кинооко, екран новин, машина часу, солдатський хор), Мейлер розширив картину у часі, відтворив передісторію кожного з персонажів, подавши вертикальний розріз довоєнної Америки. У цьому об'ємної епічної картині бракує одного — у ній немає, як інвектив японському мілітаризму, з яким бореться Америка, у ній відсутній і ворог як такий. Акценти зміщено: мілітаризм, фашизм виступають не як ворог, бо як субстанція, що дає концентрацію системності, її ідею, її пріоритет з особистості. Ну а потім саме армія (у цьому контексті — американська) виступає моделлю завершено організованою, тобто. завершеною до статусу ідентичною цілому суспільству системи. Темою, ідеєю, основним стрижнем роману стає протистояння, контрадикция чоловіки й системи. Ідеєю системності перейнятий Каммингс, командувач американської армії. Каммингс трактує армію з її тенденцією до деиндивидуализации як квінтесенцію американського суспільства, де за умовах високого технократичного рівня знеособлення видається необхідним слідством і передумовою подальшого прогресу. Задля більшої такого прогресу, на його думку, існує єдиний шлях — фашизація країни, створення тоталітарного режиму. Генерал віщує: «Машинная техніка сьогодення потребує консолідації, але це неможливо, якщо його страху, оскільки більшість людності має стати рабами машини, але в це не пристає з радістю… Вперше за історію люди, які у Америці за радянської влади, починають усвідомлювати свої справжні наміри. Запам'ятайте: після війни наша зовнішня політика буде відкритішою, менш лицемірною, ніж коли. Ми не будемо заступати очі лівицею, аби тільки бачити, що має рацію загрібає». Генерал впевнений, що Америка воює переважно через те, щоб забезпечити перемогу фашизму своєї країни. Себе ж вона бачить у функції настоятеля невеликого «монастиря» — армії, що є прообразом подальшої ери тотальної влади, і хоче повністю підкорити собі солдатів. Генералу вдається стати повноправним господарем острови Фіджі і зламати душу ліберального інтелігента Хирна, тобто. реалізувати «локальний фашизм». Гідним партнером Каммингса у справі фашизації армії виступає сержант Крофт — вбивцю за фахом, яка проводить аналогічну генеральської політику масштабах взводу (їх спорідненість підкреслено через властивий їм обом бажання підпорядкувати гору Анака). Каммингс і Крофт — втілення системи, її апофеоз, її символи; тим щонайменше, лише які й може бути соціально активними, втілювати і здійснювати масштабну деиндивидуализацию, тобто. фашизм (тоталітаризм). Крофт робить це інстинктивно, Каммингс — свідомо. Але кожен із новачків сам не вартий уваги, кожен перестав бути яскравою індивідуальність (жодному їх зірвалася підпорядкувати гору, обох віддають жінки — для Мейлера чоловік, неспроможний завоювати жінку, та людина найгіршого гатунку, у разі не герой), тільки уявляють себе такими, а діють як знеособлені представники армії, системи, тоталітаризму. Проте цим ніхто неспроможний протистояти. Більшість солдатів взводу Крофта спираються командуванню пасивно, інстинктивно захищаючись (іноді до симуляції, до дезертирству), захищаючи своє внутрішнє світ від зовнішніх впливів. Протистояти, спиратися системі намагаються лише двоє — Ред Волсен і Роберт Хирн — колишній безробітний і ліберальний інтелігент, їм автор симпатизує, але з тим гаслам і піддає безжалісному аналізу їх індивідуальності. Лейтенант Хирн двічі програє поєдинок — з генералом Каммингсом і з сержантом Крофтом, теоретично на практиці: він гине з їхньої волі. Але страшніше від фізичного загибелі його усвідомлення, що «якби відбулася фашизація світу, якби настав час Каммингса, він, Хирн, малий, що міг зробити». Це безжалісний вирок Мейлера лібералізму. Дослідники проводять паралель між Робертом Джорданом Еге. Хеминґвея і Робертом Хирном Мейлера. У цьому сенс, оскільки романіст, і, очевидно,— ідеолог своєї генерації Мейлер свідомо наслідує Хеминґвея. Тільки Хирн — швидше пародія на Джордана, ніж рівноцінний образ. Значно ближчі одна одній Гаррі Морган і Ред Волсен. Навіть коли Гаррі гине морально непереможеним з думкою у тому, що людини — лише єдність із іншими, то Ред неодноразово програє у постійному негласному поєдинку з Крофтом і саме цілком розуміє, що він, хворому, одинокому, під силу війну з американської армією, з державною машиною, яку уособлює сержант. Морально переможений Ред залишається жити з думкою у тому, що людина несе свій хрест самотньо. Фактично машині тоталітаризму протистояти нікому. У цьому вся — неповноцінності індивіда — для Мейлера сенс трагічності ситуації. Оптимистичное рішення зовнішнього сюжету — звільнення острова від японських фашистів — об'єднується з песимістичним фіналом сюжету внутрішнього: смерть Хирна і багатьох солдатів взводу Крофта, безперспективна майбутнє тих, що залишилися живими учасниками військової драми. Тоталітарна машина перемагає, особистість приречена загибель, книга пронизана гірким песимізмом. Цю лиховісну картину, на щастя, історія спростувала: життя була значно багатшою на форми організації товариства, ніж певні Мейлером (фашизм — лібералізм).

Комментариев: 0
Анастасия Подольская
Анастасия Подольская
Была на сайте никогда
Читателей: 2 Опыт: 0 Карма: 1
все 1 Мои друзья